scholar_vit

На вул. Руській, як мені сказали, засідав у цей день Микола Лебедь, один із чільних керівників ОУН-б. Чоловік за столом питався: "Чи любиш поляків?" Очевидно, належало відповідати: "ні". Тоді нам дали завдання: знайти адреси найзначніших польских професорів і прийти з цією інформацією увечері. Я відчув, що коїться щось недобре. Мої почування були неясні, але вийшовши на вулицю, я вирішив, що варто, мабуть, остерегти знайомих мені професорів перед можливою халепою. Я знав, що Бартель мешкав десь на вулиці Кадетській, і вибрався туди, проти так і не зумів його відшукати. Тим часом уже вечоріло, треба було вертатися на вул Руську. Я вирішив заявіти, що ніяких адрес не знайшов, та й по всьому. Але там уже були інші люди, які ні про що не питали. Натомість звеліли мені сідати в авто з двома німцями в уніформах і показати їм вулицю Ґродзіцьких. Було темно, коли ми туди доїхали, авто з водїєм стало перед якоюсь брамою й за кілька хвилин німці вивели звідти старшого чоловіка. Його завізли до військової казарми при Кадетській вулиці, а мене відпустили додому. Так я мимоволі причинився до злочину. Тої ночи німці, програмово винущуючи польську інтелектуальну еліту, розстріляли кількадесят польських професорів. Між ними були й Бартель та Стожек. Але про це я довідався значно пізніше. Хоч, власне, подібне німці чинили ще з осені 1939 року, коли до польських міст услід за армією входило ґестапо.